Аудіоказка Не вір у те, чого не може бути слухати

2:55 хв.
Народні
Чечено-Інгушетія

2:55 хв.

Тривалість: 5хв.

Автор: Зарубіжні народні

Походження: Чечено-Інгушетія

Жанр: Пригоди / Навчання / Літературна казка

Вік: 6-8 років / 9-11 років

Читає: Оксана Новікова / Володимир Кокотунов

Ця коротка та повчальна казка розповідає про чоловіка, який у гаю піймав маленьку пташку - тремтливу, налякану та водночас дивовижно розумну. Вона просить його відпустити себе і обіцяє дати три корисні поради - не вірити в неможливе, не шкодувати про минуле і не бажати чужого, а цінувати лише своє. Чоловік слухає, але його людська зажерливість і здивування змушують його шкодувати, що він відпустив пташку, адже та нібито могла принести йому два фунти золота. Та пташка одразу показує хитрість ситуації - все неможливе лише у його уяві, і справжнє щастя не вимірюється багатством. Казка вчить мислити розумно, не піддаватися легким спокусам і цінувати те, що вже маєш – мудрість, поміркованість і розсудливість стають головними героями. Через просту й легку форму оповіді читач знайомиться з глибокими моральними істинами - повага до життя, розуміння власних вчинків та наслідків і вміння відрізняти реальне від фантастичного.

Один чоловік піймав у гаю маленьку пташку. Тримає її в руці й чує, як тремтить вона вся, як перелякано калатає її маленьке серденько.

– Відпусти мене, чоловіче! – людською мовою попросила вона,– А я тобі за це дам три корисні поради.

– Гаразд,– сказав чоловік та й відпустив її.

Пташка полетіла, сіла на грушу та й каже:

– Отже, слухай три мої корисні поради. Перша: хоч би як тебе вмовляли, хоч би як не прибалакували – не вір у те, чого не може бути. Друга: не кайся після того, що сталося, все одно вороття не буде. Третя: чужого не бажай, хай тільки те, що ти сам заробив, належить тобі... А тепер я тобі скажу от що. Дурний ти чоловік. Навіщо відпустив мене? У мене у волі – два фунти щирого золота. Вбив би ти мене – і золото було б твоє!

Повірив чоловік у те, що сказала пташка, забідкався, почав каятись, що відпустив пташину, а з нею – і своє щастя.

Тоді пташка сказала:

– От бачиш? Ти моїх порад так і не втямив... Я ж тобі казала: не вір у те, чого не може бути, і не кайся після того, що сталося. Я ж на вагу – ти ж сам мене тримав! – усього чверть фунта, то як же в моєму волі може вміститися два фунти золота? А ти повірив у неможливе та й забідкався!.. Дурний ти – от що!

Сказала це та й полетіла.