4:32 хв.
Тривалість: 5хв.
Автор: Зарубіжні народні
Походження: Чечено-Інгушетія
Вік: 9-11 років / 12+ років
Читає: Оксана Новікова / Володимир Кокотунов
Це повчальна народна казка з тонким гумором і гострою сатирою на лицемірство. У центрі сюжету - мулла, який постійно вихваляється своєю побожністю та запевняє всіх, що живе за священною книгою. Та кмітливий пастух вирішує перевірити, чи справді слова мулли відповідають його вчинкам. Він вигадує історію про поховання собаки на цвинтарі й обіцяє пожертву. Жадібність швидко бере гору над «святістю», і мулла легко знаходить виправдання там, де щойно був категорично проти. Але коли з’ясовується, що винагорода дістанеться не йому, його запал одразу зникає.
Казка яскраво показує, як користь може затьмарити совість, а гучні слова - приховувати порожнечу. Дотепний фінал і народна приказка підкреслюють головну думку: справжня віра вимірюється вчинками, а не гучними заявами. Історія вчить чесності, критичному мисленню та вмінню бачити правду за красивими словами.
Був собі мулла. І такий богобоязливий на словах, куди там! Кого стріне, всім одне торочить: «Я за святою книгою – кораном – живу!»
А поряд з муллою жив пастух. Обридло йому слухати брехню мулли, і надумав він показати людям, що мулла чинить не так, як пишеться у святій книзі, а як йому вигідно.
Прийшов пастух до мулли та й каже:
– У мене здох улюблений собака. Чи не можна його поховати на цвинтарі?
– Хіба можна цвинтар оскверняти? – обурився мулла. – Йди геть, не буду я коран порушувати!
Пастух прикинувся, що дуже зажурився, й каже муллі:
– Шкода, що коран цього не дозволяє. Собака мені вірним другом був, отару від вовків охороняв. Я заприсягся, що, коли ховатиму його, пожертвую найліпшого барана. Чи не можна в корані бодай найменшу стежинку знайти, щоб пронести собаку на цвинтар?
Муллі закортіло баранчиком поласувати, і в нього очі заблищали. Він і каже:
– Чому ж ти одразу не пояснив, що йдеться про вівчарку? Я подумав, що абиякий псисько здох. А для вівчарки, та ще такої славної, не те що стежинка – широкий шлях у корані знайдеться. Не сумуй, поховаємо собаку на цвинтарі. І не тільки поховаємо, а й камінь з написом священним поставимо.
Зрадів пастух і каже:
– Спасибі тобі, добрий мулло, дуже ти мене втішив! Я зараз же піду, виберу найкращого барана й пожертвую бідній удові та її діткам.
Побачив мулла, що баран не йому дістанеться, та як закричить:
– Нема в корані стежинки для твого собаки! Була одна – та сама, якою ти до мене прийшов, та й та бур’яном заросла. Хай тобі її розшукають діти отієї удови!
– Вгамуйся,– відповів пастух,– собака мій живий і здоровий. Я тільки хотів перевірити тебе. Віднині я знаю, що заради вигоди власної ти ладен і коран порушити.
І розповів про все людям.
Відтоді ото й приказка пішла: «Мулла за хабара й собаку на цвинтарі поховає».
Karo 6 Let
Коментарі
Підписатися